Енергозбереження У Приватному Секторі

26.01.2015 1180 0
Енергозбереження У Приватному Секторі

Підвищення тарифів на енергоресурси є невідворотним на тлі економічної ситуації та в умовах непроголошеної війни з Росією. Щоб це не призвело до зубожіння значної частини населення, енергозбереження повинно початись в оселях українців, а не лише на промислових чи комунальних підприємствам. В пригоді стане досвід європейських країн у сприянні енергозбереженню у приватному секторі.

За умов непроголошеної війни з РФ енергозбереження стає не тільки економічним чинником сталого розвитку України, але й набуває суто політичного сенсу. Наразі енергозбереження є одним з наріжних каменів  енергетичної незалежності країни.

За даними Укрстату, споживання енергоносіїв у побутовому секторі складає близько чверті загальнонаціонального балансу. Якщо ще додати енергоносії, що споживаються ТЕЦ та теплокомуненерго, цей показник складе майже третину.

Загалом багато національних, регіональних та галузевих програм були спрямовані у цьому напрямку. При цьому метою практично всіх програм було енергозбереження у промисловості та комунальному господарстві.

Пересічний громадянин України, що є власником приватного будинку чи квартири у багатоповерховому будинку, лишився значною мірою поза увагою розробників таких програм. До цього треба також додати практично повну відсутність у наших співвітчизників (у порівнянні з мешканцями ЄС) «екологічної свідомості».

Сьогодні, як ніколи раніше, співпали інтереси держави в цілому та кожного пересічного українця. За умов енергетичної кризи Україна не може відмежуватися від проблем громадян. Ефективні заходи щодо енергозбереження завжди є  витратними. Практично жоден українець без участі (можливо, часткової) держави не в змозі за власний кошт реалізувати такі заходи.

Наразі держава стоїть перед вибором — продовжувати купувати за кордоном дорогі енергоресурси та компенсувати населенню частку їх вартості, або разом з населенням проінвестувати заходи з енергозбереження та скоротити обсяг закупівель природного газу.

На відміну від промисловості та енергетики, енергозбереження у приватному секторі дає миттєвий ефект за умов незначних інвестицій.

Помешкання наших співвітчизників або житловий фонд України можна умовно поділити на три частини:

  • Квартири в сучасних багатоповерхових будинках. Такі помешкання зазвичай обладнані поквартирними теплолічильниками та можливістю регулювання витрат тепла. До того ж, стіни та вікна у будинках мають достатній тепловий опір. За мешканців таких квартир можна не хвилюватися — вони мають технічну можливість заощаджувати дороге тепло.
  • Квартири в багатоповерхових будинках «радянської» забудови. «Хрущовки», «брежневки» та навіть «сталінки» ефективно знищують тепло, а, власне, й людські та державні гроші. Стіни у таких будинках, як у юрті, захищають тільки від вітру. Мешканці цих будинків є першочерговими споживачами державних субсидій. Першими кроками до збереження тепла в багатоповерхових будинках «радянської» забудови є створення ОСББ та організація обліку тепла по будинку в цілому, через відносну складність індивідуального обліку.
  • Приватні оселі. Мешканці приватних будинків є найбільш вразливою частиною населення. Підвищення вартості енергоносіїв лишає їх практично наодинці з проблемою. Нові (від 01.10.14) правила нарахування субсидій залишають без них більшу частину мешканців приватних осель. До цього треба додати, що власники приватних будинків є наразі найбільш вмотивованими до інвестицій у енергозбереження і вже сьогодні намагаються самотужки щось робити. За умови стимулювання цього процесу з боку держави, приватний сектор міг би стати «локомотивом» енергозбереження у житлово-комунальному господарстві.

Необхідність подальшого зростання вартості енергоносіїв та комунальних послуг для населення України найближчим часом не викликає жодних сумнівів. Такі кроки є завжди непопулярними, але конче необхідними та наразі не мають альтернативи. При цьому,  ціни мають зростати до ринкового рівня для всіх без винятків та обмежень.

Логічною могла би бути державна стратегія стимулювання енергозбереження на рівні родини (приватна оселя чи помешкання у багатоквартирному будинку). Такої політики в Україні зараз, на жаль, нема. До людини, до родини у своїх стратегічних планах держава поки що не опускається.

Чергове підвищення тарифів призведе до подальшого зубожіння населення. Наявна система державних субсидій та компенсацій попри заяви уряду та розрахунки Мінсоцполітики охопить, на жаль, незначну кількість родин. Обмежень забагато. Чого варта лише Декларація про доходи та майновий стан осіб, що звертаються за нарахуванням субсидій. Цей єзуїтський документ було затверджено ще у 2009 році тодішнім міністром соцполітики Папієвим, і він мав за мету відбити у прохача взагалі будь-яке бажання звертатися за субсидією. Також, виходячи з цієї Декларації, чиновник органу соцзахисту населення має безліч приводів для відмови.

Найбільш жахливим є те, що система державних субсидій та компенсацій ніколи не мала за мету заощадження тепла, води та газу. Це виглядає парадоксальним, але це є наша реальність.

  • Власник житла, що отримає субсидію, жодним чином не зацікавлений в ощадливому ставленні до ресурсів. Він має тільки не перевищити впроваджені з 01.10.14 соціальні норми витрат газу, електроенергії та води. Про витрати тепла у багатоповерхівках не йдеться взагалі. Цілодобово відкриті взимку кватирки у багатоквартирних будинках є для України звичним явищем.
  • Виробник тепла та електроенергії також, на жаль, зацікавлений у субсидіях більше, ніж у енергоефективності. Прямі субсидії з державного бюджету компенсують виробнику тепла всю його безгосподарність — неефективне генеруюче обладнання, втрати та аварії на зношених тепломережах, відсутність належного обліку та контролю.
  • Держава шляхом субсидій намагається тільки трохи зменшити соціальну напругу. Про енергозбереження не йдеться взагалі.

Чомусь ніхто з українських можновладців навіть не намагався спрямувати на заходи з енергозаощадження частину грошей, що передбачені на субсидії та компенсації. Ми маємо у цьому питанні класичну ситуацію з рибою та вудкою. Одноразові кошти, витрачені на зменшення споживання тепла, зменшать обсяг субсидій, що мають нараховуватися постійно з місяця в місяць.

Взагалі не потрібно винаходити «власний український велосипед». Програми сприяння енергозбереженню у приватному секторі вже протягом багатьох років успішно реалізуються в більшості європейських країн. Треба запозичити досвід, що найбільш пасуватиме до наших умов. Можливо також залучення європейських експертів для участі у створенні дієвої прозорої програми енергозбереження.

Джерело http://voxukraine.org